Бажання досягати високих стандартів, успішно виконувати завдання й бути продуктивним — доволі позитивна риса.
Так само, як і прагнення бути прийнятим, схваленим, коханим або мати значущі досягнення в житті.
Коли це залишається на рівні бажань, прагнень або цілей, можна говорити про конструктивні переконання, які підтримують нас і мотивують рухатися вперед.
Але якщо прагнення перетворюються на жорсткі, зафіксовані вимоги, а ціна їх виконання стає надто високою — це вже не просто високі стандарти, а перфекціонізм.
Перфекціонізм — це переконання, що все має бути зроблено ідеально на всі 100%, і часто саме він лежить в основі багатьох труднощів.
Ви тягнетеся до ідеалу: помилки для вас неприйнятні, а невдача здається катастрофою. Ви вважаєте, що в будь-якій ситуації маєте виглядати, почуватися, думати й поводитися бездоганно.
Більше контенту в нашому додатку
Ви бачите лише частину контенту. У додатку ви знайдете безліч інтерактивних статей. А також психологічні тести з відстеженням динаміки стану, щоденник, журнал автоматичних думок та багато іншого!
Щойно ви досягаєте мети, її одразу замінює нова — ще дальша й складніша. Через це ви майже не відчуваєте задоволення та не дозволяєте собі визнати власні зусилля. Життя стає сірим і виснажливим, бо ви живете, намагаючись відповідати нереалістичним, а часом і неможливим стандартам.
Нагадаємо: згідно з когнітивно-поведінковою терапією, наш життєвий досвід формує переконання про себе, інших людей і світ. А ці переконання, своєю чергою, визначають наші життєві стратегії та правила.
Для прикладу розглянемо Євгена. Його батьки завжди висували до нього високі вимоги, а будь-які оцінки нижче «відмінно» сприймали як провал.
Попри Женіний музичний талант, батьки знецінювали його успіхи й підштовхували до «престижнішої» професії лікаря.
Цей досвід сформував у Жені глибинне переконання, що він «недостатньо хороший» і «некомпетентний».
Щоб компенсувати це й почуватися хорошим і компетентним, він виробив правило: «Я маю робити все ідеально».
Прагнення ідеалу змушує Євгена працювати до виснаження, лаяти себе за найменші помилки й критично ставитися до колег. Це призводить до перевтоми, тривожності, проблем у стосунках і незадоволеності життям.
Часто він ставить перед собою нереалістичні цілі, наприклад — ідеально підготуватися до доповіді за дуже стислий час.
Якщо йому це вдається (що малоймовірно), його правило ніби підтверджується, створюючи ілюзію контролю. У разі невдачі Женя звинувачує себе, ще більше зміцнюючи переконання у власній некомпетентності.
Утворюється замкнене коло: правило «робити все ідеально» захищає Євгена від болісного відчуття «недостатності» — але лише доти, доки він здатен відповідати своїм завищеним, нереалістичним стандартам.
Будь-яка помилка викликає негативні емоції, посилює самокритику й підживлює перфекціонізм.
Найчастіше таке прагнення формується в молодшому шкільному або дошкільному віці — як наслідок сімейного виховання.
Дослідники вважають, що невротичний перфекціонізм формується під впливом дитячого досвіду з батьками, які проявляли любов умовно (за оцінки, результати тощо) або взагалі не давали схвалення.
І в першому, і в другому випадку в дитини виникає прагнення бути ідеальною, щоб довести батькам, що вона може бути хорошою й цінною — для себе й для них. Часто батьки перфекціоністів надмірно критикують, позбавляють підтримки й висувають дуже високі вимоги.
Щоб відповідати очікуванням батьків і уникати покарання й критики, дитині доводиться намагатися бути бездоганною.
Коли дитина йде до школи, її успіхи починають вимірювати оцінками.
Саме тут формується «синдром відмінника», який психологи пов’язують із перфекціонізмом. Дитина намагається бути найкращою в усьому, і якщо це не виходить, вмикається поляризоване мислення за принципом «усе або нічого».
Немає змоги бути найкращим у цьому предметі — отже обирається стратегія бути найгіршим із усіх: краще вже бути останнім, якщо першим бути не вдається.
Окрім впливу сім’ї, перфекціонізм заохочує й сучасне суспільство. У школі та університетах викладачі люблять слухняних відмінників, а роботодавці цінують співробітників-перфекціоністів.
Ринкова економіка підштовхує людей до конкуренції та прагнення постійно досягати найкращих результатів.
Медіа диктують нам моду й уявлення про красу та привабливість. Якщо людина гарно виглядає, стильно одягається, доглядає за собою — це підвищує шанси знайти партнера, престижну роботу й таких самих привабливих друзів.
Через це людина часто переконана, що мусить відповідати високим стандартам, аби бути «своєю» у суспільстві.
Питання перфекціонізму часто викликає суперечки: одні вважають його корисним, інші — шкідливим.
Якщо ви перфекціоніст, то, найімовірніше, скажете, що прагнення досконалості — це нормально: інакше як досягти успіху? Та на практиці воно забирає колосальну кількість сил і ресурсів, поступово, але невблаганно виснажуючи ваш організм і психіку.
Перфекціонізм тісно пов’язаний із залежністю від досягнень, про яку ми розповідали в попередніх розділах, тож його мінуси дуже схожі.
Завищені, нереалістичні стандарти впливають майже на кожну сферу життя: роботу, навчання, стосунки з близькими, відпочинок.
Проблема в тому, що ідеал, до якого тягнеться перфекціонізм, насправді недосяжний. Ідеалу не існує: це уявний «найкращий завершений стан» об’єкта чи явища, який кожен сприймає по-своєму.
Будьмо чесні й поставмо собі запитання: чи існує щось абсолютно досконале для всіх?
Те, що для вас ідеальне, для іншого може здатися повною нісенітницею. Навіть твори Моцарта й роботи да Вінчі подобаються не всім, хоча їх вважають вершинами мистецтва.
Коли ви узгодите свої переконання з реальністю, тоді зможете отримувати задоволення від виконаної роботи й від життя загалом — а не жити в постійному розчаруванні.
Дуже важливо навчитися тримати баланс між прагненням до найкращого та прийнятним, хорошим результатом.

