Залежність від ідеалу: перфекціонізм

image

Бажання досягати високих стандартів, успішно виконувати завдання й бути продуктивним — доволі позитивна риса.

Так само, як і прагнення бути прийнятим, схваленим, коханим або мати значущі досягнення в житті.

Коли це залишається на рівні бажань, прагнень або цілей, можна говорити про конструктивні переконання, які підтримують нас і мотивують рухатися вперед.

Але якщо прагнення перетворюються на жорсткі, зафіксовані вимоги, а ціна їх виконання стає надто високою — це вже не просто високі стандарти, а перфекціонізм.

Перфекціонізм — це переконання, що все має бути зроблено ідеально на всі 100%, і часто саме він лежить в основі багатьох труднощів.

Ви тягнетеся до ідеалу: помилки для вас неприйнятні, а невдача здається катастрофою. Ви вважаєте, що в будь-якій ситуації маєте виглядати, почуватися, думати й поводитися бездоганно.

Більше контенту в нашому додатку

Ви бачите лише частину контенту. У додатку ви знайдете безліч інтерактивних статей. А також психологічні тести з відстеженням динаміки стану, щоденник, журнал автоматичних думок та багато іншого!

banner_image

Щойно ви досягаєте мети, її одразу замінює нова — ще дальша й складніша. Через це ви майже не відчуваєте задоволення та не дозволяєте собі визнати власні зусилля. Життя стає сірим і виснажливим, бо ви живете, намагаючись відповідати нереалістичним, а часом і неможливим стандартам.

ok
часто порівнює себе з іншими
ok
перебуває в постійному суперництві
ok
зосереджується на невдачах і провалах, не помічаючи успіхів
ok
жорстко критикує себе або інших
ok
погано пристосовується до реальності
ok
постійно відкладає справи на потім, прокрастинує

Нагадаємо: згідно з когнітивно-поведінковою терапією, наш життєвий досвід формує переконання про себе, інших людей і світ. А ці переконання, своєю чергою, визначають наші життєві стратегії та правила.

Для прикладу розглянемо Євгена. Його батьки завжди висували до нього високі вимоги, а будь-які оцінки нижче «відмінно» сприймали як провал.

Попри Женіний музичний талант, батьки знецінювали його успіхи й підштовхували до «престижнішої» професії лікаря.

Цей досвід сформував у Жені глибинне переконання, що він «недостатньо хороший» і «некомпетентний».

Щоб компенсувати це й почуватися хорошим і компетентним, він виробив правило: «Я маю робити все ідеально».

Прагнення ідеалу змушує Євгена працювати до виснаження, лаяти себе за найменші помилки й критично ставитися до колег. Це призводить до перевтоми, тривожності, проблем у стосунках і незадоволеності життям.

Часто він ставить перед собою нереалістичні цілі, наприклад — ідеально підготуватися до доповіді за дуже стислий час.

Якщо йому це вдається (що малоймовірно), його правило ніби підтверджується, створюючи ілюзію контролю. У разі невдачі Женя звинувачує себе, ще більше зміцнюючи переконання у власній некомпетентності.

Утворюється замкнене коло: правило «робити все ідеально» захищає Євгена від болісного відчуття «недостатності» — але лише доти, доки він здатен відповідати своїм завищеним, нереалістичним стандартам.

Будь-яка помилка викликає негативні емоції, посилює самокритику й підживлює перфекціонізм.

ok
Я маю робити все ідеально
ok
У мене має все виходити
ok
Якщо не робити на максимум, тоді краще взагалі нічого не робити
ok
Якщо мене критикують, значить, я роблю погано. Робити погано не можна
ok
Я не маю права на помилку
ok
Я маю бути найкращим у всьому, що роблю

Найчастіше таке прагнення формується в молодшому шкільному або дошкільному віці — як наслідок сімейного виховання.

Дослідники вважають, що невротичний перфекціонізм формується під впливом дитячого досвіду з батьками, які проявляли любов умовно (за оцінки, результати тощо) або взагалі не давали схвалення.

І в першому, і в другому випадку в дитини виникає прагнення бути ідеальною, щоб довести батькам, що вона може бути хорошою й цінною — для себе й для них. Часто батьки перфекціоністів надмірно критикують, позбавляють підтримки й висувають дуже високі вимоги.

Щоб відповідати очікуванням батьків і уникати покарання й критики, дитині доводиться намагатися бути бездоганною.

ok
Батьки самі демонструють виразну модель перфекціоністської поведінки
ok
Батьки надто критичні й вимогливі до дитини, бракує емоційної підтримки та допомоги у стосунках
ok
Батьківське схвалення відсутнє або воно непослідовне й умовне
ok
Авторитарний стиль виховання та завищені батьківські очікування

Коли дитина йде до школи, її успіхи починають вимірювати оцінками.

Саме тут формується «синдром відмінника», який психологи пов’язують із перфекціонізмом. Дитина намагається бути найкращою в усьому, і якщо це не виходить, вмикається поляризоване мислення за принципом «усе або нічого».

Немає змоги бути найкращим у цьому предметі — отже обирається стратегія бути найгіршим із усіх: краще вже бути останнім, якщо першим бути не вдається.

Окрім впливу сім’ї, перфекціонізм заохочує й сучасне суспільство. У школі та університетах викладачі люблять слухняних відмінників, а роботодавці цінують співробітників-перфекціоністів.

Ринкова економіка підштовхує людей до конкуренції та прагнення постійно досягати найкращих результатів.

Медіа диктують нам моду й уявлення про красу та привабливість. Якщо людина гарно виглядає, стильно одягається, доглядає за собою — це підвищує шанси знайти партнера, престижну роботу й таких самих привабливих друзів.

Через це людина часто переконана, що мусить відповідати високим стандартам, аби бути «своєю» у суспільстві.

Питання перфекціонізму часто викликає суперечки: одні вважають його корисним, інші — шкідливим.

Якщо ви перфекціоніст, то, найімовірніше, скажете, що прагнення досконалості — це нормально: інакше як досягти успіху? Та на практиці воно забирає колосальну кількість сил і ресурсів, поступово, але невблаганно виснажуючи ваш організм і психіку.

Перфекціонізм тісно пов’язаний із залежністю від досягнень, про яку ми розповідали в попередніх розділах, тож його мінуси дуже схожі.

Завищені, нереалістичні стандарти впливають майже на кожну сферу життя: роботу, навчання, стосунки з близькими, відпочинок.

Проблема в тому, що ідеал, до якого тягнеться перфекціонізм, насправді недосяжний. Ідеалу не існує: це уявний «найкращий завершений стан» об’єкта чи явища, який кожен сприймає по-своєму.

Будьмо чесні й поставмо собі запитання: чи існує щось абсолютно досконале для всіх?

Те, що для вас ідеальне, для іншого може здатися повною нісенітницею. Навіть твори Моцарта й роботи да Вінчі подобаються не всім, хоча їх вважають вершинами мистецтва.

Коли ви узгодите свої переконання з реальністю, тоді зможете отримувати задоволення від виконаної роботи й від життя загалом — а не жити в постійному розчаруванні.

Дуже важливо навчитися тримати баланс між прагненням до найкращого та прийнятним, хорошим результатом.

Читайтеінші статті