Переконання «повинності» — тихий ворог, який краде в нас радість життя, підточує спокій і заважає будувати конструктивні, близькі стосунки з оточенням.
У центрі цієї установки — уявлення про обов’язок.
Саме слово «повинен» у більшості випадків є мовною пасткою.
Сенс слова «повинен» — тільки так і ніяк інакше. Фрази «повинен», «зобов’язаний», «необхідно» змушують нас почуватися заручниками обставин, бо описують ситуацію, де немає жодної альтернативи.
Але таке формулювання справедливе лише у дуже рідкісних, майже виняткових випадках.
Наприклад, реалістичним буде твердження «людина повинна дихати повітрям», адже фізично альтернативи немає.
А ось твердження «ніхто не повинен запізнюватися» неадекватне й нереалістичне, бо насправді таке цілком може статися. Люди запізнюються, затримуються або взагалі не приходять.
Більше контенту в нашому додатку
Ви бачите лише частину контенту. У додатку ви знайдете безліч інтерактивних статей. А також психологічні тести з відстеженням динаміки стану, щоденник, журнал автоматичних думок та багато іншого!
Тому наявність переконань «повинності» неминуче призводить до стресу — гострого або хронічного.
Якщо ти думаєш, що світ тобі щось винен, це стане джерелом твого болю. Пам’ятай: світ не винен нікому нічого.
Будда
Висуваючи вимоги до інших щодо того, як вони мають поводитися з вами, що говорити й робити, ви очікуєте від них лише одного певного результату.
Це потужне джерело стресу, адже ніколи й ні в кого в житті не було такого оточення, яке завжди виправдовувало б наші очікування.
Навіть у найавторитетніших людей, у верховних правителів знаходилися ті, хто діяв «не так, як повинен».
Природно, коли ми стикаємося з людиною, яка поводиться «не так, як повинна», рівень психоемоційного збудження зростає. Звідси — постійний стрес, образи й цілий букет негативних емоцій.
Подумайте, звідки взялося це переконання. Можливо, у дитинстві вас балували й не ставили перед реалістичними межами або ви перейняли таке мислення від батьків. Усвідомлення причини не позбавить переконання саме по собі, але це важливий крок у роботі з ним.
Звертайте увагу на те, що ви говорите. Стежте у своїй мові за словами «повинен», «зобов’язаний», «треба» й замінюйте їх на «хочу», «віддаю перевагу», «мені б хотілося».
Приклад: «Мої друзі повинні дзвонити мені першими» замінюємо на «Мені б хотілося, щоб мої друзі дзвонили мені першими».
Зміст цих слів визначає ставлення до ситуації.
В одному випадку — це неминуча необхідність, відповідальність за яку ніби лежить на зовнішній силі (людях, природі, обставинах тощо), в іншому — вільний вибір, відповідальність за який лежить на вас самих.
Взяти відповідальність за вибір на себе непросто, але цей шлях додає свободи й у довгостроковій перспективі зменшує стрес.
Замість того щоб говорити «мені винні ...», запитайте себе:
Визначте свої справжні бажання й будьте чесними із собою. Чого ви насправді хочете, коли кажете, що хтось або щось вам «винні»? Які цінності ви тут захищаєте?
Замість того щоб припускати, що інші люди знають про ваші потреби чи бажання, навчіться чітко й відкрито висловлювати їх і просити про допомогу, коли це потрібно.
Спробуйте зрозуміти почуття інших людей. Пам’ятайте, що в кожного є свої турботи й що вас не завжди можуть підтримати, вислухати чи похвалити, а інколи — і надати потрібну допомогу.
Намагайтеся ставати на місце інших, шукати альтернативні пояснення того, що відбувається, — так ви розвиватимете емпатію.
Замість того щоб зосереджуватися на тому, що інші повинні робити для вас, зосередьтеся на вдячності за те, що вони роблять.
Наприклад, уявіть, що колега допомагає вам із проєктом, хоча сам дуже зайнятий. Замість думки «Він повинен мені допомагати, це його обов’язок» переформулюйте її так: «Я вдячна колезі за допомогу, зважаючи на його завантаженість. Він справжній професіонал».
Практика вдячності допомагає нам помічати й цінувати добрі вчинки інших людей, а також створює атмосферу взаємної поваги та підтримки. Вдячність можна висловлювати і особисто, і публічно — і вона сприяє зміцненню наших стосунків з оточенням.
Світ не ідеальний — не вимагайте від себе й від інших неможливого. Не намагайтеся підлаштувати світ і людей під себе: усе одно нічого доброго з цього не вийде.
Звільнення від ірраціональних установок — тривалий і не завжди легкий процес. Але він того вартий: поступово ви почнете почуватися більш вільною, щасливою й упевненою в собі людиною.
